Карначчаро – рознощик м’яса до котів

Робота з римської серії. Гравюра під назвою Il Carnacciaro відома з 1810 року. Варіант, близький до «львівського», вийшов в альбомі 1815 року. Композиція, цілком аналогічна «львівській», у чорно-білому варіанті представлена в альбомі Nuova Raccolta di Cinquanta Costumi Pittoreschi incisi di acqua forte («Нове зібрання п’ятдесяти живописних костюмів»), виданому Джованні Скуделларі в Римі в 1817 р. На гравюрі зображено, як юнак – рознощик м’яса для котів (карначчаро) – зрізає спеціальним ножем криваво-червоні шматки з палиці. Поруч – двоє котів, один з яких вже пожирає шматок м’яса, а другий підстрибує догори, вимагаючи своєї порції. Справа – великий пес, який не сміє долучитися до «котячої» трапези. Молода жінка – очевидно, власниця цих тварин – стоїть поруч зліва, сперши голову на лікоть на пристінку будинку. Біля неї дерев’яне крісло. Жінка уважно дивиться на юнака. Той елегантно вбраний у сині куртку та штани до колін, білі панчохи, підперезаний широкими жовтим та червоним пасами, з білою краваткою на шиї. На його голові чорний капелюх, на ногах чорні черевики з накладками. До поясу на спині прикріплена торбинка з кошенятами – він їх також продає. Юнак ніби позує перед жінкою, демонструючи своє вміння. Та вбрана скромно: традиційний блакитний фартух поверх білої блузки, довга малинова спідниця, чепчик на голові, чорні черевички. Дія відбувається на тлі стіни міської кам’яниці, трактованої у розмитих вохристо-рожевих та сіро-голубих тонах акварелі. Справа на другому плані під кутом – будинок з арковим порталом, що творить глибину композиції. 
Карначчаро (Carnacciaro, також carnicciaro, або carnecciaro) – рознощик (продавець) м’яса для котів у південноіталійських містах. Карначча являла собою м’ясну ятку, де продавали лівер – легені, рубці тощо. Все це пропонувалося власникам котів, або тим, хто пильнував бездомних тварин. Рано-вранці карначчаро проходив вулицями міста, балансуючи скривленою палицею на плечах, – на ній висіли шматки м’яса. Достатньо було йому свиснути у сордіно (sordino), і коти, разом з псами, вибігали назустріч, таким чином попереджуючи своїх господарів. Шматок м’яса коштував 1 байокко (bajocco = 1,5 цента). Карначчаро також продавав кошенят, яких тримав у спеціальній торбі. Рознощиків м’яса для котів в італійських містах можна було бачити до середини ХХ століття. Тепер на зміну карначчаро в Італії прийшли представники соціальної служби – ґаттари (la gattara, il gattaro, від il gatto – кіт; англ. – cat ladies; тур. – kedili kadın).

Внизу справа підпис автора – Pinelli f. [fecit]. У центрі на відбитку під зображенням – назва твору Il Carnacciaro. Вгорі справа на відбитку, над рамкою зображення – № 41.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького