Перед будинком, на подвір’ї біля криниці, змальована нахилена юнка. Її освітлене обличчя виділяється на темному тлі твору. Відкритим веселим поглядом вона дивиться на глядача. Легкий рум’янець обрамлює її лице. Волосся акуратно підібране. Білий чепчик гармоніює з вибіленим мереживним комірцем і теплим вохристим кольором блузи. Дівчина зачерпує глеком воду з криниці. На лаві відблискують помиті червоні помідори, огірки, капуста, ріпа. На землі біля лавки – біло-зелені паростки спаржі та корені петрушки. На підмурівку відтворено вазон із яскраво-червоними квітами, на фоні – контури дерева та відкрите аркове вікно. Картина вірогідно належить пензлю Доменiкуса ван Тола, представника так званих фійншільдерів (буквально «прекрасні художники») – лейденських художників, які у період з 1630 до 1710 року прагнули якомога природніше відтворити реальність у своїх ретельно виконаних, часто невеликих за масштабом роботах. У XVII ст. цей термін розрізняв художників і малярів, а вже у XIX ст. став позначати таких художників як Герріт Доу та його послідовники в Лейдені. Всі вони є представниками голландського бароко. Роботи їх вирізняються увагою до деталей, вишуканою технікою, гладкою поверхнею без мазків, що наближає їх до робіт нідерландських художників. Фійншильдери найбільш відомі жанровими сценами, що показують повсякденне життя, нічними сюжетами при свічках і «нішевими» картинами trompe-l'œil (фр. «обдурити око», високореалістичні оптичні ілюзії).