Перед нами навчальна копія, виконана у складній техніці монохромної акварелі, майже гризайлі, де зображення модельоване винятково відтінками одного кольору. Обрано холодну, насичену синю гаму, що дозволяє автору сконцентрувати увагу на тональній побудові форми, об’ємах та світлотіньових ефектах. Такий прийом застосовувався у художніх академіях початку XX століття. Оригінал картини, відомої під умовною назвою «Мулат» (бл. 1628), належить пензлю Франса Галса, одного з провідних майстрів голландського бароко, чиї портрети вирізняються невимушеністю, живою експресією й миттєвістю фіксації характеру. В акварельній копії збережено всі основні особливості образу: три чверті розвороту голови, високо підняті брови, напіврозтулені вуста й спрямований на глядача погляд, що поєднує здивування та посмішку. Автор копії досягає відчутної глибини за допомогою вільної, місцями розмитої акварельної плями, що контрастує з гострими акцентами лінії. Це дозволяє передати динаміку письма Галса без прямого наслідування його олійної фактурності. Обмеження колірної палітри – важливий дидактичний засіб: студенти академій через такі вправи вчилися відокремлювати тон від кольору, аналізувати світлотіньову структуру, композицію й характер мазка. Вибір саме цього образу вказує на інтерес до вивчення неканонічних портретів у мистецтві бароко, де етнічна, соціальна чи психологічна відмінність персонажа дозволяла художнику відступити від узвичаєного типажу. На звороті виконаний тією ж рукою портрет військового у мундирі з плетеними погонами, збережений лише у фрагменті. Зображено частину грудей і плече, одягнений у формений кітель з високим коміром, характерним для європейських армій кінця ХІХ – початку XX століття. Плетені погони дозволяють припустити, що модель належала до вищого офіцерського складу. Вигляд звороту свідчить про навчальний характер аркуша, як і було заведено в художній практиці, один аркуш часто використовували з обох сторін для студійних вправ. Загалом робота є прикладом академічного копіювального процесу, в якому поєднується глибоке вивчення майстерності старих майстрів, у цьому випадку Франса Галса, з практичним опануванням складних технік, таких як гризайль. Ці студії не лише розвивали технічну вправність, а й виховували естетичне розуміння художнього образу, що було фундаментом академічної освіти першої третини XX століття.