Медаль «Корнель Уєський»

Корнель Уєйський (12.09.1823–19.09.1897) – польський поет-романтик, публіцист, громадський діяч, якого часто називають «останнім великим поетом романтизму» та найвідомішим польським поетом Східної Галичини. Народився 12 вересня 1823 р. в с. Берем’яни, (нині Тернопільська обл.) в заможній шляхетській сім’ї. З 1831 р. навчався у Бучачі в школі та гімназії при Василіянському монастирі. За деякими даними, також у Крем’янці та Бережанській гімназії. Згодом переїхав до Львова, де студіював у Львівському університеті. У Львові познайомився із відомими літераторами Лешеком Дунін-Борковським і Вінцентом Полем (1807–1872). Зблизився із літературними колами, згуртованими навколо Оссолінеуму та видання «Dziennik Mód Paryskich» («Паризький журнал моди»). Саме в ньому в 1844 р. молодий літератор опублікував перші вірші. У тому ж році поїхав до Варшави зі своїм двоюрідним братом Віктором Вишневським. У столиці за допомогою Августа Бєловського познайомився із Казимиром Войчицьким, Теофілом Ленартовичем, Наполеоном Леоном Лубенським, Августом Вільконським. У 1845 р. дебютував із віршем «Марафон», прочитаним на одному із літературних вечорів. Того ж року у пресі з’явився вірш Корнеля Уєйського «Скарги Єремії», в якому виголошувалася програма служіння пригнобленому народу. У 1846 р. створив стилізовану під молитву про благодать для стражденного народу пісню «З димом пожеж», що стала неофіційним гімном Січневого повстання. Ранні твори Корнеля Уєйського, датовані 1840–1845 рр., були об’єднані в збірках «Квіти без запаху» (1848) та «Зів’яле листя» (1849). У 1847 р. літератор подорожував до Парижа через Бельгію. У Брюсселі зустрівся із Йоахімом Лелевелем, а в Парижі – з Юзефом Богданом Залеським, Фридеріком Шопеном і Юліушем Словацьким. Відвідував лекції в Сорбонні та Колеж де Франс. У 1848 р. брав участь у Лютневій революції в Парижі. У травні повернувся до рідного міста після звістки про революції в Берліні та Відні. Брав участь у подіях «Весни народів» у Львові. У 1849 р. одружився із Генрікою, уродженою Коморовською. Через рік разом із дружиною профінансував встановлення у Павлуві пам’ятника на честь скасування австрійською владою кріпосного права. У 1856–1860 рр. опублікував цикл статей «Листи з-під Львова», в якому затаврував національне ренегатство та реакційний аристократизм. З 1857 р. співпрацював з виданням «Літературний діяч». У 1860 р. брав участь в експедиції до Ясс, де був написаний «Польський марш». У 1863 р. увійшов до галицьких підпільних кіл, зокрема студентської організації самодопомоги «Братська поміч». Був учасником патріотичних церемоній, виступав із промовами, зокрема на похороні Артура Ґроттґера. У 1874 р. очолив створений у Львові Медальний комітет. У 1877–1878 рр. був членом Державної ради у Відні. У 1880 р. через погане здоров’я залишив родинний маєток і переїхав до Львова. У 1881 р. оселився в маєтку свого сина Кордіяна на Поділлі. Останні роки життя пов’язані із Павлувом, де в 1883 р. літератор відвідав свого другого сина, Романа. Корнель Уєйський є автором релігійно-месіанської та візіонерської лірики, стилізованої під молитви та біблійні псалми. Висловлював ідеї, сформовані під впливом культового польського містика Анджея Тов’янського, – ірраціональну, глибоко закорінену в християнську етику віру в спасіння польського народу в умовах поразок національних повстань і внутрішніх розбратів. У багатьох віршах, зокрема «Пісня про зерно», «Три струни», «Завіяна хата», «За службою», змальовував важке становище селянства, висловлював свою любов до нього, закликав до спільної боротьби з поляками за визволення з-під поневолення. Помер 19 вересня 1897 р. в Павлові, де, згідно із заповітом, похований на місцевому цвинтарі.

«KORNEL UJEJSKI. / WANDA M 1870».

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького