Портрет Себастіано Серліо

На портреті, тип якого можна визначити як «uomini illustri» – портрети відомих людей, зображено Себастіано Серліо (1475, Болонья – 1554/1555, Фонтенбло) – видатного представника культури пізнього італійського Відродження і маньєризму школи Фонтенбло, архітектора, художника, сценографа, автора трактату «Сім книг про архітектуру». Майстер був учнем Бальдассаре Перуцці, послідовником Донато Браманте і Рафаеля Санті, з творчістю яких познайомився у Римі, куди переїхав 1515 року. У 1527–1541 роках Себастіано працював у Венеції, а згодом на запрошення Франциска І переїхав до Франції, де отримав посаду головного архітектора. Гучну славу йому принесли теоретичні трактати, що посприяли поширенню класицизму в європейських країнах «північніше Альп». Картина зі збірки ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького, вочевидь, є повторенням «Портрета Себастіано Серліо» (1570–1580-і роки, Музей Мартіна фон Вагнера, м. Вюрцбург) роботи Бартоломео Пассаротті (1529–1592) – визначного болонського живописця кінця XVI ст., земляка архітектора. Особливостями львівського полотна, як і його прообразу, є приналежність ренесансній портретній традиції, на що вказують погрудне зображення, поворот у три чверті, увага до індивідуальних ознак, характеристика людини як дієвої і мислячої, зокрема й через зовнішні деталі, до прикладу, циркуль у руці. Виразу посутнього сприяють контрастне освітлення і насичений стриманий колорит. Образ позначено правдивістю та експресією: виразу обличчя, повороту фігури, жесту руки. Особливістю зображення є діалогічність, зверненість до глядача. На приналежність портрета типу «uomini illustri» вказує напис «Bastianino Serglio», характерний для таких робіт. Несуттєвість відмінностей, зокрема у розташуванні підпису, картини з галерейної збірки від вюрцбурзького прообразу дозволяє припустити, що вона походить безпосередньо з майстерні Б. Пассаротті, в якій разом з уславленим художником працювали два його онуки і троє синів.

Внизу полотна надпис: «Bastianino Serglio»

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького