Візуально ця картина проста, проте саме зображення продумане, що свідчить про розуміння художником його мети та місця. Перш за все, перед нами фігура Ісуса на хресті – іконографічному символі християнства. Як глядачі, ми знаємо, що це означає і як ми маємо реагувати на це – з жалем, скорботою, співчуттям і побожністю. Проте ця сцена не розташована на фоні небесного золота, як ми звикли бачити в мистецтві. Натомість розп’ятий Ісус занурений у темряву. Тут немає людей, жодного зі знайомих біблійних персонажів, які зазвичай зображуються в цьому сюжеті. Свідком є лише глядач, змушений зіткнутися зі сценою віч-на-віч. Без зображення стражденних, охоплених горем облич та зайвої реалістичності мертвого тіла, сила цієї картини полягає в потенціалі релігійності глядача. Смерть Ісуса відбивається в темряві цієї картини, але це смерть з надією. Фоном полотна слугує пейзаж з пагорбами та ледь видним містом. Небо, яке займає більшу частину тла, затягнуте чорними хмарами. У центрі полотна, заповнюючи практично всю площину картини, – Розп’яття. На хресті з темного дерева – тіло мертвого Христа. Його голова опущена, освітлена світлом німба. З Христових ран стікає кров. Над головою прибита таблиця з надписом: «I.N.R.I.» – «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». Згідно з Євангелієм від Івана, саме ця фраза була написана Понтієм Пилатом на хресті. У верхній частині полотна над обома руками Христа два зображення – місяця та сонця. Над лівою рукою – місяць, символ Старого Завіту. Над правою – сонце, символ Нового Завіту. Це зображення можна розуміти як завершення Старого Завіту після жертовної смерті Ісуса Христа. Оригінал «Розп’яття» 1628–1630 років (133 х 101) зберігається в Музеї історії мистецтва у Відні.