Натюрморт

«Натюрморт» Р. Турина характеризує інтеграція модерністських інспірацій та їх переосмислення у самобутньому художньому мовленні. Так, із досвідом постімпресіонізму зображення споріднюють «реалізація не враження, а стабільного візуального сприйняття», самоцінність живописної поверхні, поєднання чіткої структурності й напруженої драми кольорів. На впливи фовістичного формотворення вказує зіставлення насичених, «промовистих», трансформованих у самостійну художню тему фіолетових, кармінних, синіх, зелених, золотавих тонів. Зберігаючи зв’язок між означуваним і знаком, натюрморт постає самодостатньою художньою реальністю з акцентованою «речевістю», онтологічною повновартісністю відтворених звичних побутових предметів: вази, пляшки, тарілки, цукернички, організованих у візуальний «реєстр». Повноті їх візуальної репрезентації слугує горизонтальна композиція, що нагадує фриз. Утвердження матеріальності світу в поєднаннях щільних колірних площин продукувало орнаментальність, декоративну виразність, що відсилає до орієнтальних художніх традицій та естетики декоративно-ужиткових виробів народних майстрів. Особливістю твору є віддзеркалення у матеріальності зображених предметів цілісності й гармонії, повноти та розмаїття життя.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького