Каєтан Вінцент Келісінський створив численні офорти та малюнки, присвячені фольклору, життю польських сіл та містечок, історичним пам’яткам та пейзажам. Він один із перших створив екслібриси на польських землях. У мандрівках різними місцевостями збирав графічні матеріали для видань «Польські старожитності» та «Народні костюми». У 1855 р. познанський видавець Ян Константій Жупанський опублікував «Альбом Келесінського», де зібрав розрізнені роботи художника. Графічні роботи, малюнки, альбоми для малюнків та листування Келісінського зберігалися в Бібліотеці Курніка Польської академії наук, а також у національних музеях (Краків, Познань, Варшава) та відомих бібліотеках (Ягеллонський університет, Оссолінеум, Варшавський університет). На рисунку зображено групу, переважно жінок учасників традиційного народного свята чи обряду. Всі одягнені у традиційне селянське вбрання того часу, довгі сукні, хустки або головні убори, деякі прикрашені квітами, вінками або стрічками. Також є двоє чоловіків, один середнього віку музикант-скрипаль у високій смушевій шапці на голові, інший юнак стоїть в загальній юрбі. Юнак тримає в руках атрибут, схожий на жезл або прикрашену гілку – можливо, це символ обрядовості або частина танцювального ритуалу. Фігури стоять близько одна до одної, утворюючи щільну групу, що надає сцені відчуття єдності, ритуальності. Усі звернені обличчями частково вперед, частково вбік – можливо, готуються до виконання танцю чи обряду. Вирази обличчя зосереджені, спокійні або трохи урочисті, що відповідає загальній атмосфері свята чи обряду. Обличчя зображені без надмірної деталізації, але всі мають індивідуальні риси. У деяких помітна легка усмішка, проте переважає стриманість, що характерна для обрядових або урочистих сцен. Більшість дівчат мають на головах вінки, що прикрашені стрічками, квітами чи ґудзиками – традиційна ознака незаміжніх дівчат у народній культурі. Декілька фігур мають хустки, зав’язані на голові, що може вказувати на старший вік або заміжжя. Одна із жінок у центрі має високу шапку або складну корону, можливо, обрядового значення. Всі жіночі персонажі одягнені у довгі сукні або сарафани із розширеними рукавами, що характерно для святкового вбрання. На плечах або грудях помітні вишивки чи прикраси (хоча не деталізовані, видно з натяків у лініях). Одяг має кілька шарів – видно підспідники, спідниці, фартухи. Взуття – традиційні невисокі черевики, з округлим носком. Лінії м’які, точні, але без сильного акценту на деталізації облич або текстури тканин. Композиція досить щільна – фігури стоять дуже близько одна до одної, що створює враження натовпу або групового дійства. Відсутнє детальне тло, вся увага зосереджена на персонажах. Художня значущість полягає у точності та детальності відтворення народного строю, завдяки чому постає вагомим джерелом для дослідження і вивчення традиційної культури. В естетичному аспекті маємо справу із прикладом реалістичного рисунка з особливим акцентом на документальності твору.