Св. Марія Магдалина, св. Одилія та св. Клара

Рідкісним німецьким твором перехідної готики (1380–1460) в Україні є фрагмент багатостулкового, нині розрізненого вівтаря, решта частин якого втрачено, із зображенням трьох святих цілительок. Невеликий простір сцени зображений умовно. У верхній частині – гладке золото тло з різьбленим накладним декором у вигляді дуг, що перетинаються. У нижній частині – панелі з чотирма профільованими арками, на яких видніється фриз, декорований акантом, та гладкий карниз, увінчаний майже дзеркальним зображенням різьбленого декору, з невеликими відмінностями. Три жіночі фігури підпорядковані ліричному настрою, цьому сприяє врівноважена, симетрично-ритмічна побудова композиції. Першою зліва зображена Марія Магдалина із золотим дзбанком єлею. Вона одягнена у плащ-мантію червоного кольору. В добу Середньовіччя у червоному йшли під вінець наречені. Свята в багатих шатах скидається на даму бургундського двору, блискучий період розквіту якого припадає на 40-і роки ХІV ст. Праворуч від Марії Магдалини зображено черницю – св. Одилію – покровительку Ельзасу і незрячих. За легендою вона народилася сліпою, що вважалося великою ганьбою для родини, тож боячись за життя доньки, матір таємно віддала її до монастиря. Під час обряду хрещення дівчинка прозріла, тому її нарекли ім’ям Одилія, що означає «донька світла». Свята ще за життя прославилась численними чудесами. Так, після її удару посохом зі скелі забило джерело, куди паломники приходять за зціленням дотепер. Третя свята – Клара Ассізька – одна з перших послідовниць св. Франциска. Вона походила з могутньої дворянської сім’ї, однак втекла з дому, бо батьки хотіли видати її заміж. Змінивши пишні світські шати на грубий францисканський одяг, Клара склала вічні обітниці. Через недугу, бувши прикутою до ліжка, вона не могла брати участь у месах, а літургію від початку і до кінця бачила у видіннях на стіні своєї келії. З огляду на це 17.02.1958 року Папа Пій ХІІ оголосив її покровителькою телебачення. Клара була засновницею другого (жіночого) ордену францисканців, або кларисок. До речі, їх скромний монастир з’явився у Львові 1583 року, зараз там функціонує Музей Івана Георгія Пінзеля. Вівтарна композиція сповнена символічними атрибутами. Дзбан з єлеєм у руках Марії Магдалини – в пам'ять про те, що вона намащувала ноги Ісуса Христа та витирала їх своїм волоссям. Очі між сторінками книги у руках св. Одилії – спомин про її чудесне прозріння. Монстранція (дароносиця), яку тримає св. Клара, пов’язана з діями в часі небезпеки для її монастиря, коли вороги хотіли напасти на нього. Відважна абатиса вийшла з Пресвятими дарами, а її віра та молитва були такими сильними, що спинили ворога. Квіти біля ніг святих теж несуть смислові змісти. «Божественною квіткою» назвав гвоздику давньогрецький натураліст Теофраст. У давні часи її вплітали у гірлянди під час здійснення релігійних ритуалів. Гвоздику темно-червоного кольору пов’язують із глибокою, відданою божественною любов’ю та стражданням. Конвалія символізує сердечну щедрість і душевну відкритість. У Франції відзначають День конвалії – символ чистого кохання. Стилістичне вирішення композиції позначене сильним впливом живописних та графічних творів Мартіна Шонгауера (1450–1491) і майстрів його школи. А присутність Одилії – святої-покровительки Ельзасу, свідчить на користь ельзаського походження цієї пам’ятки.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького