Погруддя жінки

Антоній Попель

Основна інформація

ID: С-I-1880
Автор: Антоній Попель
Назва: Погруддя жінки
Дата створення: 1891
Країна: Австро-Угорська імперія
Культура: Новітній час
Техніка: відлив поліхромія
Матеріал: гіпс
Розміри (висота x ширина x глибина, см): 35.4 x 23.3 x 15

Додатково

Вид: скульптура
Жанр: портретний
Сюжет: Портретне погруддя
Провенанс: Закуплено у приватної особи

Інформація про автора

Автор: Антоній Попель
Роки життя: 1865–1910
Країна: Австрійська імперія, Австро-Угорська імперія
Біографія: Антоній Попель (13 червня 1865, Щакова – 7 липня 1910, Великий Любінь) – один із провідних львівських скульпторів кінця ХІХ – початку XX ст. Брат живописця Тадеуша Попеля, зять Леонардо Марконі. Походив зі шляхетського роду герба «Сулима». Мати скульптора Антоніна належала до родини Станічек (Staniček). Батько – Антон-Юзеф Попель – був урядовим службовцем митниць у різних галицьких містах, зокрема у Бродах та Золочеві, та відомим громадським діячем. У 1895–1897 рр. видавав власним коштом часопис «Gazeta Brodzka». Роки юності майбутній митець провів у Бродах і вважав місто рідним, як і Львів. Навчався в гімназіях у Бродах і Львові. Професійну освіту здобув у Краківській школі красних мистецтв (1882–1884) в Ізидора Яблонського, Владислава Лущкевича, Валерія Ґадомсього та у Віденській академії мистецтв (1885–1888) у професорів скульптури Едмунда фон Гельмера та Отто Кьоніґа. Завершив освіту у 1888 р. у Флорентійській академії мистецтв у скульпторів Августо Пассальї, Еміліо Манчіні та Августо Рівальти – автора веристичних пам’ятників. Зазнав впливу популярного в ті роки «необарокового академізму» та зацікавився монументально-декоративною пластикою. У 1889 р. повернувся до Львова. Відкрив свою першу майстерню у флігелі на подвір’ї кам’яниці Браницьких на Марійській площі, 3 (нині – площа Адама Міцкевича). Згодом переїхав у майстерню в приміщенні Монастиря бенедиктинок (нині – вулиця Вічева). Молодого скульптора помітив Леонард Марконі й запропонував йому стати своїм асистентом на кафедрі скульптури та орнаментального рисунка Львівської політехніки та співробітником майстерні. Згодом А. Попель допомагав Л. Марконі у численних монументально-декоративних роботах 1890-х рр. В грудні 1894 р. одружився з його донькою Марією. Після смерті Л. Марконі з 1901 р. обійняв посаду доцента кафедри скульптури та орнаментального рисунка, з 1905 р. – надзвичайного професора. У Львові мав студію, в якій отримали початкову художню освіту Казимира Малачинська-Пайздерська, Люна Амалія Дрекслер, Михайло Паращук та ін. У 1897 р. разом зі скульптором Едмундом Пляшевським організував фірму, що спеціалізувалася на декорі будинків. У 1895–1896 рр. співпрацював з І. Левицьким, а у 1900 р. взяв на себе художнє керівництво його фабрикою будівельних матеріалів. Потужний пласт доробку митця утворюють монументально-декоративні композиції, оздоблення приватних кам’яниць і громадських будівель, зокрема львівського Міського театру (нині – Львівський театр опери та балету), для якого майстер створив 1900 скульптур (1907). А. Попель – автор численних пам’ятників, найбільш відомий із яких – Адаму Міцкевичу у Львові (1904), меморіальних таблиць, пам’ятних погрудь, станкових жанрових композицій. У творчості А. Попеля, насамперед у монументально-декоративній пластиці, переважають інспірації віденського необароко, що виявилися в енергійному моделюванні та динамічному русі фігур. У низці творів помітні впливи французької пластики та стилістики неоренесансну, як у декорі залізничного вокзалу та Міського театру у Львові. Портретні погруддя А. Попеля вирізняє точність і деталізованість відтворення індивідуальних рис. Деякі портрети 1890-х рр. скульптор створив під впливом віденського необароко, на що вказують експресивне моделювання, динаміка силуетів, театральність поворотів голів. Живописна фактура, необароковий алегоризм, динамічність, іноді – інтеграція символічної образності властиві станковим композиціям А. Попеля зламу ХІХ–XX ст. Більшою пластичною урівноваженістю, реалістичністю, зверненням до народних мотивів характеризуються жанрові твори митця. А. Попель помер у 45-річному віці після тяжкої хвороби. Похований на Личаківському цвинтарі. Восени 1910 р. в межах Загальної крайової виставки відкрилася посмертна експозиція творів майстра, на якій було представлено понад 50 скульптур.

Опис роботи

Образне рішення «Погруддя жінки» (1891) інспіроване романтичною ідеєю оновлення культури шляхом звернення до народних джерел та естетизацією народного, його сприйняттям як захопливої художньої теми в мистецтві межі ХІХ – XX ст. Зродженню інтересу до народного життя сприяв розвиток етнографії, зокрема її львівського осередку, де за участі визначних учених і культурних діячів – Х. Вовка, В. Гнатюка, М. Грушевського, Ф. Колесси, З. Кузелі, Д. Лепкого, І. Франка – було засновано перший етнологічний центр для вивчення етнокультури західних регіонів і розпочато випуск «Етнографічного збірника». У 1860-х рр. систематичним збиранням етнографічного матеріалу на українських теренах займався польський дослідник О. Кольберг. Наприкінці ХІХ ст. зацікавленню народною темою посприяв розвиток «закопанського стилю» та узвичаєння творчих поїздок у с. Закопяни біля Кракова. «Погруддя жінки» А. Попеля сповнено жвавого етнографічного інтересу до відтворення жіночого народного типу і регіонального народного строю. Образу притаманна узагальненість відображення абстрактного радісного стану і характерних народних антропологічних ознак. Завданням утілення народного типу зумовлено ретельне відтворення віночка, намиста, інших деталей народної ноші. Попри схематичність, погруддя сповнене експресії, помітної в активному виразному силуеті, повороті голови, моделюванні вбрання. Робота, імовірно, є парною до «Погруддя чоловіка» (1891) й перегукується з іншими творами народної тематики у львівській скульптурі межі ХІХ–XX ст., зокрема Т. Баронча («Погруддя селянина», 1879), В. Бжеґи («Верховинець», 1901), К. Лящки («Погруддя верховинця», 1900), М. Тарчиновського («Погруддя старого», 1888). Показовий інтерес до народної теми у царині малярства в полотнах В. Водзіновського, А. Гроттгера, А. Єгерського, А. Козакевича, К. Похвальського, В. Тетмаєра, В. Шимановського.

Надписи та символи

Ззаду підпис і дата: «A. Popiel / Lwów 1891».

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького