Рисунки голови та погруддя чоловіка й жінки

Юліан Заяць

Основна інформація

ID: Ф-З-Арх-ЛГМ-5/16
Автор: Юліан Заяць
Назва: Рисунки голови та погруддя чоловіка й жінки
Країна: Німецька імперія (?)
Техніка: рисунок
Матеріал: папір олівець
Розміри (висота x ширина, см): 29.4 x 20.9

Додатково

Вид: графіка
Жанр: портретний
Сюжет: Портрет
Провенанс: Надійшла від Ніни Микитівни Заяць

Інформація про автора

Автор: Юліан Заяць
Роки життя: 1880–1971
Країна: Австро-Угорська імперія, Польська Республіка, СРСР
Біографія: Юліан Семенович Заяць (30.05.1880, с. Богутин, Австро-угорська імперія, зараз Поморянська селищна громада Львівської області – 2.09.1971, Львів, УРСР) – український мистець, правознавець, науковець, бібліограф та культурний діяч. Згідно з певними даними – син священника греко-католицької деномінації.

Первинно навчався у львівській гімназії (завершив з відзнакою 1899 року). Згодом вступив на юридичний факультет Львівського університету, а з політичних міркувань перейшов на навчання до Ягеллонського університету в Кракові (1901). У той самий час вступив до Краківської академії мистецтв, де навчався під керівництвом Леона Яна Вичулковського (11.04.1852–27.12.1936). За інформацією дослідника Олега Купчинського, активно провадив дослідницьку роботу: 1902 року передав на розгляд історико-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка наукову працю «Usus fructus nominis», котру було оприлюднено у «Часописі Правничій і Економічній». Зазначимо, що на підставі результатів вислідів у цій праці 1907 року Юліан Заяць захистив докторську дисертацію. Надалі працював за правничим фахом – у Державній прокураторії скарбу (Львів). Окрім того, зокрема 1909 та 1912 роках, підвищував юридичну кваліфікацію у Берліні, де підготував наукову працю «Jus iurandum in litem». За інформацією дослідника Олега Купчинського, слухав лекції в Берлінській академії мистецтв у знакового німецького живописця та графіка єврейського походження Макса Лібермана (20.07.1847–8.02.1935). Однак у вказаний період цей мистець не виконував у цьому закладі регулярної викладацької роботи й лише 1912 року був призначений до Сенату Берлінської академії мистецтв.

Зазначимо, що після Першої світової війни Юліан Заяць працював співробітником приватної адвокатської канцелярії у місті Комарне (нині центр Комарнівської міської громади Львівської області), згодом – адвокатом у Львові. Також Юліан Заяць викладав римське право в Українському таємному університеті й був постійним правничим дорадником митрополита Андрея Шептицького. Долучався до роботи Правничої комісії Наукового товариства імені Шевченка, вступив до однієї з тогочасних ключових партій регіону – Українського національно-демократичного об’єднання. За час існування Другої Польської Республіки (1918–1939) Юліан Заяць став автором звернень до Ліги Націй та Ватикану з приводу насильницьких заходів проти українців у межах військово-поліцейського терору, т.зв. «польської пацифікації», ініційованої лідером цього державного утворення Юзефом Пілсудським. Водночас у 1920-х роках отримав запрошення працювати у львівському філіалі Фінансової прокуратури Польського державного скарбу. Згодом, до приєднання західноукраїнських земель до УРСР – суддя Найвищого адміністративного трибуналу Польщі у Варшаві (1939). Від 1941 року – президент Апеляційного суду (Львів).

Після завершення нацистської окупації був заарештований як особа, котра могла бути причетна до злочинів окупантів. На клопотання інтелігенції (документи з архіву СБУ, вперше опубліковані у матеріалі науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак), зокрема митрополита Андрея Шептицького, очільника Національного музею Іларіона Свєнціцького, кримінальну справу проти Юліана Зайця було припинено. У 1945 році розпочав викладацьку діяльність у Львівському державному університеті, а з 1946 року працював бібліографом у Науковій бібліотеці Академії наук УРСР ім. В. Стефаника. 1951 року не пройшов атестацію у зв’язку з відсутністю фахової кваліфікації, але з дозволу Атестаційної комісії з 1953 року й до пенсії обіймав посаду бібліотекаря.

За час роботи бібліографом Юліан Заяць зреалізував низку бібліографічних праць: «Матеріали до бібліографії М. С. Возняка» (1946), «Бібліографія праць М. П. Драгоманова» (1947, у співавторстві), «Бібліографія історії міста Львова» (частини 1–2, 1948) – однак жодна з них так і не була опублікована. Захоплювався колекціонуванням мистецьких творів і стародруків, виконував живописні та графічні роботи. Брав участь у художніх виставках у Львові (1929–1932, 1934, 1935, 1937, 1943; Національний музей та Українське товариство прихильників мистецтв), у Варшаві (Польське товариство прихильників мистецтв у салоні «Заохота») та інших містах. Серед відомих творів – «Дама в синьому», «Донька», «Автопортрет», «Хлопець», «Церква в Краснім», «Церква в Кривчицях», «Квіти», «Річка Камінка», що отримали високу оцінку у тогочасній пресі та виставкових каталогах.

Окрім цього мав виразний вокальний хист, володів сильним тенором. За інформацією дослідника Олега Купчинського, закінчив Львівську консерваторію (клас Нестора Нижанківського). Однак Нестор Нижанківський (31.08.1893–10.04.1940) викладав у львівському Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка з 1928 року. Також за інформацією дослідника Олега Купчинського Юліан Заяць виступав із сольними концертами у Львові, Варшаві та інших містах та брав участь у щорічних святкових програмах до Шевченківських днів у Галичині. У 1920–1926 роках очолював співоче товариство «Муза». Щодо спадщини мистця, то значна колекція його творів завдяки діяльності Іларіона Свєнціцького є у збірці Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, окремі твори є у відділі мистецтв Львівської бібліотеки Національної академії наук ім. В. Стефаника. За інформацією науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак, двадцять творів Юліана Заяця було закуплено до московської Державної Третьяковської галереї.

Важливою частиною творчої спадщини Юліана Зайця є серія графічних творів, що нині зберігаються в Архіві діячів мистецтва та культури Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, на підставі яких можна зробити цінні висновки про специфіку навчального процесу, а також пріоритети у більш консервативних мистецьких колах, орієнтованих на розбудову реалістичної візуальної мови через ретельне студіювання натури та вивчення творчих напрацювань мистців минулих епох, передусім тих, хто практикував достовірне відтворення людини та світу, що її оточує.

Опис роботи

На лицьовій стороні аркуша зображено два рисунки за мотивами творчості Яна Матейка – портрет голови Станіслава Щенсного Потоцького, виконаний за фрагментом його монументального полотна «Рейтан – занепад Польщі» («Рейтан на сеймі 1773 року») (1866) та жіночий портрет, також відтворений за оригіналом польського митця. Обидва образи створено м’яким олівцем з акцентом на вивчення живописного прототипу через графічну мову академічного рисунка. Голову Станіслава Потоцького подано у тричвертному розвороті з незначним нахилом униз, що зберігає характерне для композиції Яна Матейка психологічне напруження, хоча й дещо узагальнено. Попри спрощення у трактуванні деталей, рисунок фіксує ключові емоційні риси – стриманість, відчуження, показову гідність, що у контексті оригіналу набуває політичного забарвлення. Зображення ґрунтується на фрагменті картини, що має умовний характер і не цілком відповідає історичній достовірності: образ Станіслава Потоцького у Яна Матейка радше є узагальненим уособленням колаборантської позиції польської знаті під час поділу Речі Посполитої, ніж портретом з натури. Це надає рисункові подвійного значення: як вивчення манери Яна Матейка, так і спроби осмислення візуального коду певної історичної нарації. Поруч подано жіночий портрет, також за роботою Яна Матейка. Він вирізняється виразною структурою та стриманою градацією світлотіні, що допомагає підкреслити шляхетність рис і внутрішню зосередженість персонажа. Обидва рисунки свідчать про уважне вивчення авторської стилістики Яна Матейка – ретельної розробки облич, типажності, тонкої роботи зі світловим об’ємом. На звороті листа – дві копії з творів Рембрандта ван Рейна, виконані аквареллю: «Афіна Паллада» (1655) та «Портрет Яна Сикса» (1654). Обидва образи вирізняються градацією тональних переходів, що досягаються шляхом прозорого нашарування фарби з поступовим ускладненням форми. У випадку «Афіни» відтворено алегоричну врочистість образу: масивний шолом, виразне освітлення обличчя, – все це збережено в копії, хоч і адаптовано до можливостей акварельної техніки. Жіноча фігура спокійно врівноважена, оточена м’якою півтінню, що створює ефект глибини. Портрет державного діяча Нідерландів та шанувальника мистецтва Яна Сикса – більш інтимний, камерний образ. Акварельна копія зберігає основні елементи рембрандтівського стилю: м’яке світло, що моделює риси обличчя, виразний погляд, спокійна впевненість у поставі. Художник-копіювальник фокусувався не лише на зовнішній схожості, але й на передачі внутрішнього стану моделі, що особливо важливо у студіях за Рембрандтом. Обидві роботи на звороті свідчать про інтерес до психологічної глибини, світлотіньової насиченості та гармонійного поєднання формального та емоційного в зображенні – риси, що були визначальними для мистецтва нідерландського бароко. Загалом роботи демонструють систематичну роботу з вивчення стилістичних відмінностей європейського живопису XVII та XIX століть через академічну графічну практику.

Надписи та символи

На лицьовій частині зверху вниз зліва направо: напис «за Матейком»; сигнатура Юліана Зайця; «30/3 09». Напис «за Матейком»; сигнатура Юліана Зайця; «31/3 09». На зворотній частині зверху вниз зліва направо: сигнатура Юліана Зайця; «3/4 1919». Сигнатура Юліана Зайця; «2/4 1919».

Портретована особа

Ім'я портретованого: Станіслав Щенсни Потоцький (Stanisław Szczęsny Potocki) (20.02.1752–14/15.03.1805). На звороті: Ян Сикс (14.01.1618–28.05.1700).

Правове регулювання

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького