Назад

Рисунки чоловічих та жіночих голів

Юліан Заяць

  • Рисунки чоловічих та жіночих голів 2
  • Рисунки чоловічих та жіночих голів 3
Основна інформація
ID
Ф-З-Арх-ЛГМ-5/9
Автор
Юліан Заяць
Назва
Рисунки чоловічих та жіночих голів
Дата створення
1911
Країна
Німецька імперія (?)
Техніка
рисунок
Матеріал
папір олівець
Розміри (висота x ширина, см)
29.4 x 21
Інформація про автора
Автор
Юліан Заяць
Роки життя
1880–1971
Країна
Австро-Угорська імперія, Польська Республіка, СРСР
Біографія
Юліан Семенович Заяць (30.05.1880, с. Богутин, Австро-угорська імперія, зараз Поморянська селищна громада Львівської області – 2.09.1971, Львів, УРСР) – український мистець, правознавець, науковець, бібліограф та культурний діяч. Згідно з певними даними – син священника греко-католицької деномінації.

Первинно навчався у львівській гімназії (завершив з відзнакою 1899 року). Згодом вступив на юридичний факультет Львівського університету, а з політичних міркувань перейшов на навчання до Ягеллонського університету в Кракові (1901). У той самий час вступив до Краківської академії мистецтв, де навчався під керівництвом Леона Яна Вичулковського (11.04.1852–27.12.1936). За інформацією дослідника Олега Купчинського, активно провадив дослідницьку роботу: 1902 року передав на розгляд історико-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка наукову працю «Usus fructus nominis», котру було оприлюднено у «Часописі Правничій і Економічній». Зазначимо, що на підставі результатів вислідів у цій праці 1907 року Юліан Заяць захистив докторську дисертацію. Надалі працював за правничим фахом – у Державній прокураторії скарбу (Львів). Окрім того, зокрема 1909 та 1912 роках, підвищував юридичну кваліфікацію у Берліні, де підготував наукову працю «Jus iurandum in litem». За інформацією дослідника Олега Купчинського, слухав лекції в Берлінській академії мистецтв у знакового німецького живописця та графіка єврейського походження Макса Лібермана (20.07.1847–8.02.1935). Однак у вказаний період цей мистець не виконував у цьому закладі регулярної викладацької роботи й лише 1912 року був призначений до Сенату Берлінської академії мистецтв.

Зазначимо, що після Першої світової війни Юліан Заяць працював співробітником приватної адвокатської канцелярії у місті Комарне (нині центр Комарнівської міської громади Львівської області), згодом – адвокатом у Львові. Також Юліан Заяць викладав римське право в Українському таємному університеті й був постійним правничим дорадником митрополита Андрея Шептицького. Долучався до роботи Правничої комісії Наукового товариства імені Шевченка, вступив до однієї з тогочасних ключових партій регіону – Українського національно-демократичного об’єднання. За час існування Другої Польської Республіки (1918–1939) Юліан Заяць став автором звернень до Ліги Націй та Ватикану з приводу насильницьких заходів проти українців у межах військово-поліцейського терору, т.зв. «польської пацифікації», ініційованої лідером цього державного утворення Юзефом Пілсудським. Водночас у 1920-х роках отримав запрошення працювати у львівському філіалі Фінансової прокуратури Польського державного скарбу. Згодом, до приєднання західноукраїнських земель до УРСР – суддя Найвищого адміністративного трибуналу Польщі у Варшаві (1939). Від 1941 року – президент Апеляційного суду (Львів).

Після завершення нацистської окупації був заарештований як особа, котра могла бути причетна до злочинів окупантів. На клопотання інтелігенції (документи з архіву СБУ, вперше опубліковані у матеріалі науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак), зокрема митрополита Андрея Шептицького, очільника Національного музею Іларіона Свєнціцького, кримінальну справу проти Юліана Зайця було припинено. У 1945 році розпочав викладацьку діяльність у Львівському державному університеті, а з 1946 року працював бібліографом у Науковій бібліотеці Академії наук УРСР ім. В. Стефаника. 1951 року не пройшов атестацію у зв’язку з відсутністю фахової кваліфікації, але з дозволу Атестаційної комісії з 1953 року й до пенсії обіймав посаду бібліотекаря.

За час роботи бібліографом Юліан Заяць зреалізував низку бібліографічних праць: «Матеріали до бібліографії М. С. Возняка» (1946), «Бібліографія праць М. П. Драгоманова» (1947, у співавторстві), «Бібліографія історії міста Львова» (частини 1–2, 1948) – однак жодна з них так і не була опублікована. Захоплювався колекціонуванням мистецьких творів і стародруків, виконував живописні та графічні роботи. Брав участь у художніх виставках у Львові (1929–1932, 1934, 1935, 1937, 1943; Національний музей та Українське товариство прихильників мистецтв), у Варшаві (Польське товариство прихильників мистецтв у салоні «Заохота») та інших містах. Серед відомих творів – «Дама в синьому», «Донька», «Автопортрет», «Хлопець», «Церква в Краснім», «Церква в Кривчицях», «Квіти», «Річка Камінка», що отримали високу оцінку у тогочасній пресі та виставкових каталогах.

Окрім цього мав виразний вокальний хист, володів сильним тенором. За інформацією дослідника Олега Купчинського, закінчив Львівську консерваторію (клас Нестора Нижанківського). Однак Нестор Нижанківський (31.08.1893–10.04.1940) викладав у львівському Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка з 1928 року. Також за інформацією дослідника Олега Купчинського Юліан Заяць виступав із сольними концертами у Львові, Варшаві та інших містах та брав участь у щорічних святкових програмах до Шевченківських днів у Галичині. У 1920–1926 роках очолював співоче товариство «Муза». Щодо спадщини мистця, то значна колекція його творів завдяки діяльності Іларіона Свєнціцького є у збірці Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, окремі твори є у відділі мистецтв Львівської бібліотеки Національної академії наук ім. В. Стефаника. За інформацією науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак, двадцять творів Юліана Заяця було закуплено до московської Державної Третьяковської галереї.

Важливою частиною творчої спадщини Юліана Зайця є серія графічних творів, що нині зберігаються в Архіві діячів мистецтва та культури Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, на підставі яких можна зробити цінні висновки про специфіку навчального процесу, а також пріоритети у більш консервативних мистецьких колах, орієнтованих на розбудову реалістичної візуальної мови через ретельне студіювання натури та вивчення творчих напрацювань мистців минулих епох, передусім тих, хто практикував достовірне відтворення людини та світу, що її оточує.
Опис роботи
Цей лист зі шкіцами Юліана Зайця демонструє композицію з серії графічних копій – п’яти бюстових портретів та одного поколінного, що розміщені у вільному, але згармонізованому порядку. Робота виконана у техніці олівцевого малюнка з майстерним використанням тональних переходів та витонченим моделюванням об’ємів. Можемо стверджувати, що зображення зібрані у стилі візуального «альбому» – без чіткої концепції, проте об’єднані тематикою: перед нами – копії з відомих портретів авторства європейських митців XIX–XX століття, зокрема автопортрет Ежена Делакруа, інтерпретація образів Карла фон Марра та репрезентативні портрети державних діячів художника Макса Конера. Автопортрет Ежена Делакруа подано у манері, суголосній романтизму – з характерним емоційним напруженням погляду, трохи зсунутою композицією та активною роботою тону. Майстерно передано вираз очей, експресивну зачіску та виразну лінію рота, що разом формують враження енергії. Поряд – зображення, що є копіями портретів батьків Карла фон Марра. Чоловічий образ художника Джона Марра зосереджений, з опрацюванням зморшок, високим чолом, дещо суворим, зібраним поглядом, характерної форми вусами та бородою. Жіночий портрет Берти Марр з акцентом на овальності обличчя, серйозному виразі очей і майстерно штрихованому світлотіньовому моделюванні. Третя група зображень репрезентує типову для офіційної портретної практики XIX століття іконографію державних мужів: це ретельно змодельовані голови в профіль чи три чверті, з індивідуалізованими рисами – загостреними носами, суворими губами, високими чолами. Згідно з підписами, це копії з робіт Макса Конера – німецького портретиста. У цих образах акцент і на психологічній глибині, і на символічності персоналій Максиміліана Шумана та суперінтенданта Гільдебранта. Загалом композиція листа демонструє не лише технічну вправність у копіюванні живописних джерел, а й уважне прочитання стилістичних особливостей різних авторів. Попри вторинність матеріалу, графічна інтерпретація має свою пластичну мову: злагоджену, врівноважену, виконану з повагою до оригіналу. На звороті листа розміщено три фігурні студії жіночого оголеного тіла, виконані у класичній академічній манері. Рисунки зроблено чорнилом (сепією) на папері, з акцентом на лінійну чіткість, пропорційність та вивірену пластику фігури. Усі три пози демонструють рух та складні ракурси у контексті побутових чи натурних. Фігура ліворуч сидить, але розташована на листі під кутом 90º до інших, з нахиленою головою, руками, які дотикаються до гомілок. Попри статичність, поза передає напругу хребта, гнучкість ніг і лінії спини. Шкіц позначений уважністю до м’язових переходів – тут анатомічність поєднано з певною художньою умовністю: окремі ділянки, наприклад, кисті чи стопи, позначені лише легкими лініями або опущені повністю, щоб акцентувати на загальному ритмі тіла. Центральна жіноча постать напівзігнута, наче щойно схилилась або прагне підняти щось з підлоги. Композиція дозволяє оглянути тіло у тричвертному повороті, з чітким рисунком лінії хребта, сідниць, напружених м’язів. Третя фігура праворуч зображена зі спини – це наймасивніша постать у композиції. Плечі широко розведені, обидві руки заведені за голову – жест, що відкриває всю спину та дозволяє художнику ретельно змалювати рельєф трапецієподібних м’язів, лопаток та форми сідничних м’язів. У цій позі досягнуто виняткове поєднання статичної зрівноваженості з внутрішньою напругою, що виявлена через вигин хребта та динаміку рук. Композиція аркуша зважено організована – фігури не конфліктують між собою. Стилістично робота зберігає єдність штрихування, легкості контуру та мінімалізму. Підписи та дати біля кожної фігури вказують на їхнє виконання у рамках дослідницького процесу. Автор демонструє добре розвинене відчуття форми, пластики людського тіла та глибоке розуміння натурної постановки, що важливо для академічного мистецтва початку XX століття.
Надписи та символи
На лицьовій частині зверху вниз зліва направо: нерозбірливе прізвище автора оригіналу; сигнатура Юліана Зайця; «2/4 11». Прізвища автора оригіналу Карла фон Марра; сигнатура Юліана Зайця; «3/4 11». Нерозбірливе прізвище автора оригіналу; сигнатура Юліана Зайця; «2/4 11». Прізвища автора оригіналу Ежена Делакруа; сигнатура Юліана Зайця; «6/4 11». Прізвища автора оригіналу Карла фон Марра; сигнатура Юліана Зайця; «5/4 11». Прізвища автора оригіналу Карла фон Марра; сигнатура Юліана Зайця; «4/4 11». Прізвища автора оригіналу Макса Конера; сигнатура Юліана Зайця; «11/4 11». Прізвище автора оригіналу Макса Конера; сигнатура Юліана Зайця; «9/4 11». На звороті: сигнатура та «⅙ 19».
Портретована особа
Ім'я портретованого
Джон Марр, Ежен Делакруа (26.04.1798–13.08.1863), Вільям В. Шівел, Берта Марр, Максиміліан Шуман (26.06.1827–5.09.1889), Гільдебрант
Правове регулювання
Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького