Назад

Оплакування

Василь Польовий

  • Оплакування 2
  • Оплакування 3
Основна інформація
ID
Ж-6991
Автор
Василь Польовий
Назва
Оплакування
Дата створення
1979
Країна
СРСР
Культура
Українське мистецтво радянського періоду
Техніка
авторська техніка
Матеріал
ДВП змішана техніка
Розміри (висота x ширина, см)
80 x 100
Інформація про автора
Автор
Василь Польовий
Роки життя
р.н.1936
Країна
СРСР, США
Біографія
Василь Польовий – український художник, живописець та графік, який належить до провідних авторів неформального мистецтва часу СРСР. Народився 22 квітня 1936 року у Кривому Розі. Батько художника Петро Родіонович Польовий працював інженером, мати Олександра Павлівна була вчителькою математики. З початком бойових дій 22.06.1941 року на території СРСР родину Польових скерували в евакуацію до Свердловської області (РРФСР). Тут майбутній художник навчався у школі, а після завершення навчання 1954 року вступив до художнього училища у Єльці. Проте митець перевівся спочатку до Таврійського художнього училища (Ленінград, РРФСР), а згодом до Ленінградського вищого художньо-промислового училища імені В. І. Мухіної. Після завершення навчання переїхав у Москву, де разом з дружиною, мисткинею Юлією Подоговою, працював на художньому комбінаті. Переважно займався монументально-декоративним оформленням інтер’єрів та екстер’єрів громадських споруд та державних установ. Паралельно перебував у середовищі неформальних авторів Москви та Ленінграда, зокрема художників Дмитра Краснопєвцева, Анатолія Звєрєва, Михайла Шемякіна, Олега Целкова, Едуарда Штейнберга, Володимира Стерлігова, групою «ліанозівців», письменників Сергія Довлатова, Юрія Мамлєєва, Владлена Гаврільчіка. Брав участь у неофіційних виставках, зокрема у ФРН, Франції, Італії, ЧССР. 1965 року, під час поїздки до брата, дослідника та винахідника Рената Польового, створив великий цикл тематичних творів, пов’язаних з Україною. Частина з них експонувалась у Москві. Згодом вступив до Спілки художників СРСР. 1972 року переїхав до Львова, де працював над монументальними та станковими творами. У цей період спілкувався з представниками локального художнього середовища, зокрема Валерієм Шаленком, Михайлом Штейнбергом, Юрієм Соколовим, Охрімом Кравченком, Марґіт та Романом Сельськими, Анатолієм Сємагіним, мистецтвознавцями Григорієм Островським та Дмитром Шелестом, літератором Ігорем Клехом. 1976 року у Львові Василя Польового виключили зі Спілки художників, що фактично унеможливило професійну діяльність. Відтак мистець прийняв рішення емігрувати з СРСР до США, де й нині проживає і творить у м. Ґрінвілл (Південна Кароліна).
Опис роботи
На перший погляд, фіксація доволі звичайного, побутового сюжету подана у своєрідному трактуванні, що виводить його на якісно інший рівень символічної розповіді. Так, художник відтворює сцену підготовки тіла померлого чоловіка до похоронного обряду, однак підхід до вирішення композиції дозволяє подивитися на стіл з покійником і кімнату, в якій він знаходиться, з двох точок зору. Перша з них нормальна, яка могла б бути у глядача, який зайшов у цей простір, друга – свідомо й різко завищена, немов з-під стелі. Такий підхід створює враження «неодмирности», й немов вводить реципієнта на диспозицію душі померлого. Так само сонячні промені, що проникають крізь вікно у лівій частині композиції та прочинені двері у правій частині композиції, доповнені розсіяним джерелом світла невстановленого походження. Останнє також сприяє специфічному містичному настрою у роботі. Колорит складний, нюансований і розбудований у теплій гамі. По центру композиції розміщено тональний акцент – постать літньої жінки у чорному (родички покійного). Загальний підхід до вирішення стилістики композиції відповідає засадам так званого «суворого стилю». На рівні формотворення й у символічній площині відчутний перегук з роботами Віктора Попкова, зокрема «Вдови. Спогади» (1966 р.), «Північна пісня» (1968 р.) та «Шинель батька» (1970–1972 рр.). Окрім того, у цій картині можна знайти результати творчого діалогу з практиками 1960–1970-х рр., наприклад Андрія Васнєцова та Ігоря Обросова. Саме тому у вирішенні змішаної гами й композиційній побудові автор створює враження легкості, відсутні надмірно скорботні ноти. Так, навіть трактування тіла покійника радше відсилає до образу умиротвореної людини, яка спочиває (алюзія на піснеспів ексапостоларія Пасхи «Плотію уснув»). Навколо столу з покійним стоять дев’ять жінок, чиї силуети конкретизовані. Окрім того, судячи з натяків-обрисів, осіб у кімнаті може бути більше. Вбрання персонажів просте, регіональної конкретизації фактично немає. Усі вони за обрисами та наявністю хусток вірогідно є старшими за 30 років. Інтер’єр відповідає радше сільській хаті, що також сприяє аскетичному та врівноваженому настрою, суголосному ідеям «суворого стилю». Однак тут варто наголосити, що це радше складніше видиво, що межує між світами, аніж просто згадані тогочасні художні практики.
Правове регулювання
Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького