Рисунок погруддя чоловіка

Юліан Заяць

Основна інформація

ID: Ф-З-Арх-ЛГМ-5/31
Автор: Юліан Заяць
Назва: Рисунок погруддя чоловіка
Дата створення: 25.12.1909
Країна: Австро-Угорська імперія (?)
Техніка: акварель
Матеріал: папір акварель
Розміри (висота x ширина, см): 9.3 x 8.2

Додатково

Вид: живопис
Жанр: портретний
Сюжет: Портрет
Провенанс: Надійшла від Ніни Микитівни Заяць

Інформація про автора

Автор: Юліан Заяць
Роки життя: 1880–1971
Країна: Австро-Угорська імперія, Польська Республіка, СРСР
Біографія: Юліан Семенович Заяць (30.05.1880, с. Богутин, Австро-угорська імперія, зараз Поморянська селищна громада Львівської області – 2.09.1971, Львів, УРСР) – український мистець, правознавець, науковець, бібліограф та культурний діяч. Згідно з певними даними – син священника греко-католицької деномінації.

Первинно навчався у львівській гімназії (завершив з відзнакою 1899 року). Згодом вступив на юридичний факультет Львівського університету, а з політичних міркувань перейшов на навчання до Ягеллонського університету в Кракові (1901). У той самий час вступив до Краківської академії мистецтв, де навчався під керівництвом Леона Яна Вичулковського (11.04.1852–27.12.1936). За інформацією дослідника Олега Купчинського, активно провадив дослідницьку роботу: 1902 року передав на розгляд історико-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка наукову працю «Usus fructus nominis», котру було оприлюднено у «Часописі Правничій і Економічній». Зазначимо, що на підставі результатів вислідів у цій праці 1907 року Юліан Заяць захистив докторську дисертацію. Надалі працював за правничим фахом – у Державній прокураторії скарбу (Львів). Окрім того, зокрема 1909 та 1912 роках, підвищував юридичну кваліфікацію у Берліні, де підготував наукову працю «Jus iurandum in litem». За інформацією дослідника Олега Купчинського, слухав лекції в Берлінській академії мистецтв у знакового німецького живописця та графіка єврейського походження Макса Лібермана (20.07.1847–8.02.1935). Однак у вказаний період цей мистець не виконував у цьому закладі регулярної викладацької роботи й лише 1912 року був призначений до Сенату Берлінської академії мистецтв.

Зазначимо, що після Першої світової війни Юліан Заяць працював співробітником приватної адвокатської канцелярії у місті Комарне (нині центр Комарнівської міської громади Львівської області), згодом – адвокатом у Львові. Також Юліан Заяць викладав римське право в Українському таємному університеті й був постійним правничим дорадником митрополита Андрея Шептицького. Долучався до роботи Правничої комісії Наукового товариства імені Шевченка, вступив до однієї з тогочасних ключових партій регіону – Українського національно-демократичного об’єднання. За час існування Другої Польської Республіки (1918–1939) Юліан Заяць став автором звернень до Ліги Націй та Ватикану з приводу насильницьких заходів проти українців у межах військово-поліцейського терору, т.зв. «польської пацифікації», ініційованої лідером цього державного утворення Юзефом Пілсудським. Водночас у 1920-х роках отримав запрошення працювати у львівському філіалі Фінансової прокуратури Польського державного скарбу. Згодом, до приєднання західноукраїнських земель до УРСР – суддя Найвищого адміністративного трибуналу Польщі у Варшаві (1939). Від 1941 року – президент Апеляційного суду (Львів).

Після завершення нацистської окупації був заарештований як особа, котра могла бути причетна до злочинів окупантів. На клопотання інтелігенції (документи з архіву СБУ, вперше опубліковані у матеріалі науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак), зокрема митрополита Андрея Шептицького, очільника Національного музею Іларіона Свєнціцького, кримінальну справу проти Юліана Зайця було припинено. У 1945 році розпочав викладацьку діяльність у Львівському державному університеті, а з 1946 року працював бібліографом у Науковій бібліотеці Академії наук УРСР ім. В. Стефаника. 1951 року не пройшов атестацію у зв’язку з відсутністю фахової кваліфікації, але з дозволу Атестаційної комісії з 1953 року й до пенсії обіймав посаду бібліотекаря.

За час роботи бібліографом Юліан Заяць зреалізував низку бібліографічних праць: «Матеріали до бібліографії М. С. Возняка» (1946), «Бібліографія праць М. П. Драгоманова» (1947, у співавторстві), «Бібліографія історії міста Львова» (частини 1–2, 1948) – однак жодна з них так і не була опублікована. Захоплювався колекціонуванням мистецьких творів і стародруків, виконував живописні та графічні роботи. Брав участь у художніх виставках у Львові (1929–1932, 1934, 1935, 1937, 1943; Національний музей та Українське товариство прихильників мистецтв), у Варшаві (Польське товариство прихильників мистецтв у салоні «Заохота») та інших містах. Серед відомих творів – «Дама в синьому», «Донька», «Автопортрет», «Хлопець», «Церква в Краснім», «Церква в Кривчицях», «Квіти», «Річка Камінка», що отримали високу оцінку у тогочасній пресі та виставкових каталогах.

Окрім цього мав виразний вокальний хист, володів сильним тенором. За інформацією дослідника Олега Купчинського, закінчив Львівську консерваторію (клас Нестора Нижанківського). Однак Нестор Нижанківський (31.08.1893–10.04.1940) викладав у львівському Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка з 1928 року. Також за інформацією дослідника Олега Купчинського Юліан Заяць виступав із сольними концертами у Львові, Варшаві та інших містах та брав участь у щорічних святкових програмах до Шевченківських днів у Галичині. У 1920–1926 роках очолював співоче товариство «Муза». Щодо спадщини мистця, то значна колекція його творів завдяки діяльності Іларіона Свєнціцького є у збірці Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, окремі твори є у відділі мистецтв Львівської бібліотеки Національної академії наук ім. В. Стефаника. За інформацією науковців Миколи Кобилецького та Лесі Трепак, двадцять творів Юліана Заяця було закуплено до московської Державної Третьяковської галереї.

Важливою частиною творчої спадщини Юліана Зайця є серія графічних творів, що нині зберігаються в Архіві діячів мистецтва та культури Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, на підставі яких можна зробити цінні висновки про специфіку навчального процесу, а також пріоритети у більш консервативних мистецьких колах, орієнтованих на розбудову реалістичної візуальної мови через ретельне студіювання натури та вивчення творчих напрацювань мистців минулих епох, передусім тих, хто практикував достовірне відтворення людини та світу, що її оточує.

Опис роботи

На листі виконано акварельну копію (тепла монохромна сепія), що відтворює автопортрет Антоніса ван Дейка, датований 1623 роком. Автор копії обрав складну за композиційною побудовою й виразністю модель, яка у первісному варіанті є одним із найбільш знакових ранніх автопортретів митця, створених у період формування його художнього почерку. Композиція відтворює погрудне зображення молодого художника у три чверті, з обличчям, зверненим до глядача. Високо поставлена голова, дещо відсторонений погляд та стриманий вираз обличчя надають портрету рис внутрішньої гідності, притаманної аристократичному автопортретному канону доби. Технічне виконання копії демонструє високу дисциплінованість у роботі з аквареллю як засобом. Автор застосовує прозорі й напівпрозорі шари фарби для моделювання об’єму, що дозволяє досягти глибини у переданні форми, зберігаючи текстуру паперу. Особливу увагу приділено обличчю, де світлотіньова драматургія підсилює виразність погляду та рельєфність рис. У зонах тла й костюма спостерігається складна гра градацій, що варійовані від насиченої коричневої до легкої охристої півтональності, створюють ритмічну та гармонійну побудову простору. Копія не є механічною трансляцією зображення: автор виявляє особисте ставлення до моделі, зберігає характерний ритм ліній та загальну пластичну побудову, проте дещо пом’якшує початкову експресивність. Сепійна гама попри монохромність додає зображенню елегантної цілісності й підкреслює благородство первинного образу. Використання саме цієї гами є показовим для навчальної практики початку XX століття: вона дозволяла студентам глибше зануритися в аналіз світлотіньової структури, фактури, пластичної побудови форми, не відволікаючись на колористичну різноманітність. Зображення ван Дейка як молодого мистця символічне й методично обґрунтоване: воно демонструє приклад раннього усвідомлення художником власного образу як частини творчого і соціального самопозиціонування. У контексті академічного навчання така робота була вправою з одночасного вивчення анатомії, композиції, психології портрета та особливостей графічної інтерпретації живописного оригіналу. Таким чином акварельна копія автопортрета ван Дейка є цінним зразком академічної методики, що поєднувала копіювання шедеврів зі свідомим художнім аналізом і поступовим формуванням власної виразної мови.

Надписи та символи

Напис «п. Van Dyck-a»; cигнатура Юліана Зайця; «25/12 1909».

Портретована особа