Художня манера Миколи Глущенка викристалізовувалась на взірцях європейського, насамперед французького, живопису кінця ХІХ – початку ХХ століть. Париж із його різноманітними мистецькими школами та течіями відіграв велику роль у творчому шляху художника. Під впливом імпресіоністів Клода Моне, Анрі Матісса, постімпресіоністів Поля Сезанна та члена групи «Набі» П’єра Боннара поступово склався оригінальний «глущенківський» почерк. Сміливий колорит, виразний малюнок, яскравість і кольорова насиченість полотен стали характерними особливостями його творів. Глущенко використовував майже відкриті кольори – спектральні чи навіть яскраво-анілінові, поєднуючи у своїй палітрі, на перший погляд, непоєднуване, він перейшов від механічного змішування фарб до роздільного мазку, тобто до оптичного змішування. Кольори при цьому ставали «повітряними», легкими, менш матеріальними. Микола Глущенко працював у різних живописних жанрах, і манеру зрілих років художника відрізняють не тільки композиції пейзажів, а й яскравий колорит натюрмортів. Це – відверто сміливі роботи, з настроєм і задумом.