Вагомий пласт доробку Ю. Смольки утворюють жанрові сцени, що отримали схвальні відгуки на шпальтах тогочасних видань. До прикладу, В. Жила стверджував, що «невеликі фігурки Смольки – роботи дуже рухливі, наче постійно оповиті повітрям, оточені тремтливою вібруючою енергією». На думку С. Махнєвича, висловлену в огляді IV виставки львівських мисткинь 1921 р., «Смолька закорінена у сучасній французькій скульптурі (Роден), має багато сміливості, розмаху, відчуття об’ємів». «Досконалість в пластиці та русі» створених скульпторкою сюжетних груп відзначала Я. Томіцька в дописі про VI виставку Асоціації польських мисткинь у Львові. Втіленням у системі імпресіоністичного формотворення традиційних для європейського образотворчого мистецтва вуличних сцен – від «професій Болоньї» Аннібале Карраччі до Бартоломео Пінеллі – є «Львівський злидар» («Газетяр») (1915–1917). Характерними рисами твору є пластичне узагальнення, акцентування на посутньому, плинність форм кволого тіла, в якому з останніх зусиль жевріє життя. Виразності образу надає відтворення в наче вібруючій мерехтливій поверхні взаємодії людини із простором міста: байдужого, розкішного і злиденного, дощового, залюдненого, з гомоном натовпу, блиском ліхтарів, цокотінням каретних диліжансів, скреготом перших трамваїв. Показові перегуки плинного пластичного рішення постаті із пізніми творами О. Родена «Громадяни Кале» (1884–1888), «Пам’ятник Бальзаку» (1891–1898). Експресивністю та живописністю скульптура суголосить низці композицій З. Курчинського, який 1908 р. повернувся до Львова, на виставках 1909–1918 рр. показав понад 100 станкових робіт, здобув замовлення і визнання.