Назад

Ескіз до монументального розпису

Василь Польовий

  • Ескіз до монументального розпису 2
  • Ескіз до монументального розпису 3
Основна інформація
ID
Ж-8196
Автор
Василь Польовий
Назва
Ескіз до монументального розпису
Дата створення
1970-ті (?)
Культура
Українське мистецтво радянського періоду
Техніка
авторська техніка
Матеріал
ДВП змішана техніка
Розміри (висота x ширина, см)
14.5 x 100
Інформація про автора
Автор
Василь Польовий
Роки життя
р.н.1936
Країна
СРСР, США
Біографія
Василь Польовий – український художник, живописець та графік, який належить до провідних авторів неформального мистецтва часу СРСР. Народився 22 квітня 1936 року у Кривому Розі. Батько художника Петро Родіонович Польовий працював інженером, мати Олександра Павлівна була вчителькою математики. З початком бойових дій 22.06.1941 року на території СРСР родину Польових скерували в евакуацію до Свердловської області (РРФСР). Тут майбутній художник навчався у школі, а після завершення навчання 1954 року вступив до художнього училища у Єльці. Проте митець перевівся спочатку до Таврійського художнього училища (Ленінград, РРФСР), а згодом до Ленінградського вищого художньо-промислового училища імені В. І. Мухіної. Після завершення навчання переїхав у Москву, де разом з дружиною, мисткинею Юлією Подоговою, працював на художньому комбінаті. Переважно займався монументально-декоративним оформленням інтер’єрів та екстер’єрів громадських споруд та державних установ. Паралельно перебував у середовищі неформальних авторів Москви та Ленінграда, зокрема художників Дмитра Краснопєвцева, Анатолія Звєрєва, Михайла Шемякіна, Олега Целкова, Едуарда Штейнберга, Володимира Стерлігова, групою «ліанозівців», письменників Сергія Довлатова, Юрія Мамлєєва, Владлена Гаврільчіка. Брав участь у неофіційних виставках, зокрема у ФРН, Франції, Італії, ЧССР. 1965 року, під час поїздки до брата, дослідника та винахідника Рената Польового, створив великий цикл тематичних творів, пов’язаних з Україною. Частина з них експонувалась у Москві. Згодом вступив до Спілки художників СРСР. 1972 року переїхав до Львова, де працював над монументальними та станковими творами. У цей період спілкувався з представниками локального художнього середовища, зокрема Валерієм Шаленком, Михайлом Штейнбергом, Юрієм Соколовим, Охрімом Кравченком, Марґіт та Романом Сельськими, Анатолієм Сємагіним, мистецтвознавцями Григорієм Островським та Дмитром Шелестом, літератором Ігорем Клехом. 1976 року у Львові Василя Польового виключили зі Спілки художників, що фактично унеможливило професійну діяльність. Відтак мистець прийняв рішення емігрувати з СРСР до США, де й нині проживає і творить у м. Ґрінвілл (Південна Кароліна).
Опис роботи
Ескіз, імовірно, із серії розписів, призначених для відпочинкового комплексу. Як і у більшості композицій Василя Польового такого типу, на узагальнено-стилізованому тлі розташовано ряд мотивів, що тематично й образно між собою пов’язані й рівномірно переходять один в одного. Відзначимо, що підхід до декоративного трактування тут виразно превалює, відтак більшість біоморфних образів є радше абстрактними, аніж впізнаваними (як це було, до прикладу, в мозаїках Євгенія Абліна на зеленоградській площі Юності 1969–1970 рр.). Однак за допомогою мотиву риби у лівому нижньому куті та стилізованого амоніта (або ж наутилуса) у правій частині композиції, уява глядача скерована до сприйняття всього простору образів як дна морського, де можна побачити такі форми й таких істот, що складно навіть уявити. Не настільки важлива впізнаваність ознак: чи це коралові поліпи на кшталт актиній, горгонарії або якісь невідомі науці морські безхребетні – основна мета художника створити особливе середовище, де неймовірне стає реальним. Підхід до вирішення колірних партій, гармонізація тональності та горизонтальна розбудова композиції як оповідально-споглядального середовища відповідає функційному призначенню приміщення, а характер застосованої художником образної мови – тенденціям радянського монументально-декоративного мистецтва ранніх 1970-х років.
Правове регулювання
Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького