Підґрунтям образної концепції «Погруддя чоловіка» (1891) А. Попеля стали відлуння ідеї оновлення культури шляхом звернення до народних джерел і властива межі ХІХ–XX ст. естетизація народного, сприйняття сюжетів із народного життя і народних типажів як захопливої художньої теми. Твір сповнений емпатії, шанобливої уваги до портретованого, його індивідуальних і типових народних ознак. Відзнакою образного рішення портрета є утвердження цінності пересічної народної зовнішності як предмета художнього осягнення і відтворення. Привертає увагу життєствердність образу селянина – репрезентанта сповненого невичерпних енергій народного життя. Пластичне рішення роботи вирізняють енергійне моделювання обличчя, деталізованість народного костюма, живописність силуету й фактур. Погруддя, вірогідно, є парним до «Погруддя жінки» (1891) й перегукується з іншими творами народної тематики у львівській скульптурі межі ХІХ–XX ст., зокрема Т. Баронча («Погруддя селянина», 1879), В. Бжеґи («Верховинець», 1901), К. Лящки («Погруддя верховинця», 1900), М. Тарчиновського («Погруддя старого», 1888).