Колекція етнографічних рисунків

Каєтан Вінцент Келісінський створив численні офорти та малюнки, присвячені фольклору, життю польських сіл та містечок, історичним пам’яткам та пейзажам. Він один із перших створив екслібриси на польських землях. У мандрівках різними місцевостями збирав графічні матеріали для видань «Польські старожитності» та «Народні костюми». У 1855 р. познанський видавець Ян Константій Жупанський опублікував «Альбом Келесінського», де зібрав розрізнені роботи художника. Графічні роботи, малюнки, альбоми для малюнків та листування Келісінського зберігалися в Бібліотеці Курніка Польської академії наук, а також у національних музеях (Краків, Познань, Варшава) та відомих бібліотеках (Ягеллонський університет, Оссолінеум, Варшавський університет). На рисунку зображено двох жінок у традиційному вбранні селянок XIX століття, судячи з традиційного крою та стилю одягу. Такий одяг носили жінки в сільській місцевості – практичний, але водночас з елементами локальної культури. Жінка праворуч стоїть спиною до глядача, вона дещо повернута в напрямку іншої, яка також повернута спиною, проте у півоберта в сторону глядача і ми бачимо її профіль. Вони дуже схожі за одягом та поставою, обидві носять однакові капелюшки або берети округлої форми злегка приплескані зверху, що облягають голову й виглядають м’якими, можливо, зшиті із тканини або фетру. На обох жінках подібні жакети або короткі куртки, приталені ззаду та із широкими комірами. Спинка одягу правої жінки має характерне плісування або збірки, що підкреслюють пояс, імовірно, це елемент традиційного народного костюма. Ноги повністю закривають довгі й широкі спідниці до щиколоток, зі складками, що було типовим для жіночого одягу того часу. Взуті у просте взуття на низькому ходу, ймовірно, шкіряні черевики. Їхні пози та загальний фон показаної сцени дозволяє припустити, що художник зобразив, двох людей, коли вони мандрують або кудись йдуть. Навколишнє тло, яке формують означення земляної дороги, камені, дерева – підтверджують думку, що двоє подорожніх зупинилися на своєму шляху й бесідують. Постаті жінок спокійні, без напруги або втоми, вираз обличчя жінки ліворуч – усе демонструє спокійний епізод із повсякдення двох людей. Руки опущені або злегка торкаються одна одну, що надає сцені природності та невимушеності. На задньому плані видно кам’яний паркан і рослинність – можливо, вони стоять у сільській місцевості чи на околиці поселення. Зображення має спокійний, гармонійний характер. Лінії чіткі, деталізація помірна ми бачимо складки вбрання, риси обличчя. Фон рисунка мінімалістичний. Графічний рисунок має беззаперечну історико-культурну цінність оскільки тут є чітке та ретельне відтворення народного одягу. Оскільки рисунок якісно відображає і передає деталі та особливості одягу, він має виражену етнографічну та історико-культурну цінність. Художня значущість полягає у точності та детальності відтворення народного строю, завдяки чому постає вагомим джерелом для дослідження і вивчення традиційної культури. В естетичному аспекті маємо справу із прикладом реалістичного рисунка з особливим акцентом на документальності твору.

Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького