[Перемога над Часом] (аркуш 10 із серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта»)

Графічна спадщина Олександра Аксініна містить серії офортів за мотивами деяких літературних творів, одним з котрих є «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта (1977–1978). У цій серії (так само, як і в інших, наприклад за мотивами «Аліси в Країні див» Льюіса Керрола), Аксінін часто перетворює тексти в частину зображення. Творчому світу художника характерна згущена інтелектуальна атмосфера, сповнена «кодами естетичної інформації». Він «вводить у свої роботи предметний ряд, який символічно має відтворити не окрему частину тексту, а дати образ тексту загалом, служити знаком, матрицею ілюстрованого словесного твору», зазначає мистецтвознавець Михайло Соколов.
Передостанній аркуш серії. На одному зі своїх відбитків автор написав його назву: «Перемога над Часом» (Победа над временем). Йдучи від конкретних асоціацій на тему «Мандрів Гуллівера» та «Казки бочки», в останніх двох офортах серії «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта» митець торкається загальних філософських проблем, таких як створення Всесвіту, зародження Простору і Часу.  Про це свідчать зарисовки автора до майбутньої завершеної композиції у даному графічному аркуші, з коментарями, що підводять до розкриття смислу авторської символіки. Однією з центральних графічних образів-метафор художника виступає дзиґа, яку він ототожнює з течією часу та ритмом («юла – ритм»). У зарисовці таблиці «Походження Всесвіту» («Происхождение Вселенной») у першому квадраті Олександр Аксінін зображує німб над колом дзиґ. Отже, «аксінінська дзиґа» – це щось подібне до вічного двигуна, а зграю таких дзиґ Творець організовує в історичний Час. Там же стоїть авторська назва: «мільярди років тому» (милл(и)арды лет тому). Значення метафори автор пояснює на іншій зарисовці, де коло по діагоналі перетинає створена з кіл спіраль, що чимось нагадує змієподібну гусінь або полоза, так: «Наближення засобами метафори. За межами метафори все залишається відчуженим» (Приближение посредством метафоры/ за пределами метафоры все остается/ отчужденным). Свої філософські пріоритети О. Аксінін підкреслює в іншій зарисовці у наступній фразі: «Феноменологія простору/ не експлікація, але красномовність – як Мерло-Понті» (феноменология пространства/ Не экспликация но отчетливость – как  Мерло-Понти).
Моріс Мерло-Понті (Maurice Merleau-Ponty) – французький філософ ХХ ст. Яскравий представник екзистенціальної феноменології. Інтенцію він розглядає як суб’єктивне скерування людини на світ: бачити  саму сутність своїми очима. Мислитель продовжував розвивати теорію Е. Гуссерля, шукаючи феномен «по той бік світу об’єктів». 
У композиційній побудові автор повторює схему попередніх офортів серії, зображуючи коло, котре по вертикалі перетинає в’юнка груба стрічка. У даному випадку ця зооморфна S-подібна спіраль-метадзиґа  надає динамізму статичній у цілому композиції. Спіраль нагадує безокого полоза, який встромив свій дзьоб у воронку сегмента, сформованого роєм дзиґ, але насправді – це зародження смерчу у воронці. Воронка подібна на перевернутий капелюх, де лежить сфера з ґранчастим покриттям діамантового русту. За задумом художника дана сфера – панцир Черепахи – моделі світобудови. Завдяки йому смерч-метадзиґа зберігає рівновагу. Тулуб зооморфної спіралі складений із широких дисків, секції яких заповнюють перетворені на веретена дзиґи, як ще один символ Часу, а також атрибут Долі. Саме вертикальне створіння перетворюється вгорі у дві вигнуті підковами труби. Їхні жерла на горизонтальній осі щільно закриті закрученими вгорі кільцями білими покришками з чорними кругами по центру, що акцентують композицію в цілому. На крайній правій покришці внизу вигравійовано: А. АКСИНИН–78. Лускоподібне покриття труб чітко поділене  на смуги. Від них догори хаотично вистрибують шпаківні на спіралях, як ще один іронічний символ Часу, а подекуди між смугами забилися дзиґи. З чорних кругів покришок звисають чотири жирандолі зі свічками – це ті ж трансформовані дзиґи, котрі висвітлюють процес формування Часу. Пізніше художник неодноразово їх використовує, перетворюючи на ялинки в новорічних поздоровленнях. Під однією з люстр зліва на сегменті скупчення дзиґ зображений другий менший капелюх-воронка – його вже опанували окремі дзиґи, щоб сформувати нову метадзиґу.
Ідею твору в цілому можна визначити як показ шляху до впорядкування хаосу, хоча сама така структуризація  породжує монстрів.
За композиційною побудовою та загальною концепцією дану роботу Олександра Аксініна можна порівняти з «Колами Пекла» Сандро Боттічеллі (Sandro Botticelli), 1480.
 

Справа внизу під відтиском авторський підпис «А. Аксінін – 78»